Журналіст — не лише важлива для демократії та громадянського суспільства, але й небезпечна професія. Особливо вона небезпечна в країні, де йде війна. У країні, де зведення рахунків з представниками «п’ятої влади» за допомогою сили — зовсім не є винятковою подією.

Не дивно, що питання страхування українських журналістів регулярно піднімається державою, і це є в руслі загальносвітових тенденцій: захист журналістів, що працюють в зонах військових і цивільний конфліктів, так званих «гарячих точках», з року в рік залишається «гарячім» і болючим.

IFJ (Міжнародна федерація журналістів) зафіксувала не менше 2 522 випадків загибелі співробітників ЗМІ за період з 1990 по 2020. Країнами з найвищими показниками смертності журналістів є Мексика, Сирія, Ірак і Філіппіни. За даними «Репортерів без кордонів» 59% випадків загибелі журналістів, операторів та інших представників ЗМІ відбуваються поза зонами військових дій, що підтверджує високу ступінь небезпеки професії.

У 2019 року в Україні зафіксовано 208 фактів нападу на журналістів і перешкоджання роботі ЗМІ. У 2018 році було зафіксовано 232 подібних факти. За багатьма з них стоїть не тільки біль, але й чималі фінансові витрати на лікування і реабілітацію або збір грошей в соціальних мережах на допомогу сім'ям і дітям загиблих.

Ще кілька років тому зарубіжні страховики почали працювати спільно з Міжнародною федерацією журналістів (IFJ) над впровадженням нової програми страхування для всіх співробітників засобів масової інформації. Програма «Страхування для журналістів» повинна забезпечити страховий захист для членів всіх філій IFJ, які працюють за завданнями редакцій в будь-якому регіоні світу, включаючи зони військових дій.

Кожен такий страховий поліс забезпечує страхове покриття ризиків смерті від нещасного випадку, втрати працездатності, покриття витрат внаслідок нещасних випадків, екстреної евакуації в разі хвороби і репатріацію тіла з будь-якої точки світу в ту країну, де проживав застрахований журналіст.

У всьому світі наявна проблема, коли багато страхових компанії відмовляються страхувати співробітників ЗМІ, що працюють в небезпечних зонах. Деякі страховики пропонують дуже високі тарифи на такі поліси, в результаті чого багато штатних журналістів, фрілансери у відряджені та технічний персонал виявляються незастрахованими при висвітленні новин з «гарячих точок».

В Україні держава зробила спробу подбати про журналістів ще в 2015 р., запропонувавши спільну програму Міністерства оборони України та Міністерства інформаційної політики України «Embedded journalists». Одна з компаній-членів нашої Асоціації швидко відгукнулася на заклик держави. Вона застрахувала багатьох журналістів з провідних інформагенцій світу, а ось українські редакції часто «економили» на страхуванні своїх кореспондентів, навіть відправляючи їх в зону АТО (ООС).

Розповсюдженим цей вид страхового захисту в Україні не став, причини цього мабуть анітрохи не відрізняються від тих, які називає в своїй доповіді IFJ.

Ще тоді, коментуючи цю ініціативу, я зазначив, що журналістська діяльність в нашій країні пов’язана з ризиком не тільки під час роботи в зоні військових конфліктів. Тому Асоціація «Страховий бізнес» неодноразово заявляла, що необхідно змінити законодавчий підхід до цього питання в країні і зробити страхування журналістів обов’язковою умовою виконання ними професійних обов’язків. В першу чергу це стосується зміни до закону «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», і зробити це можливо при сприянні депутатів, в першу чергу членів комітету Верховної Ради з питань свободи слова, Інституту масової інформації та інших представників журналістської спільноти.

Тоді справа щодо обов’язкової наявності страхового покриття для всіх журналістів зійшла нанівець. Ось минуло кілька років і міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко заявляє, що питання обов’язкового страхування журналістів знов стоїть на порядку денному відомства. Міністр додав, що в найближчі дні у нього буде зустріч з розробки рішень про безпеку журналістів та їх страхування.

Я сподіваюся, що цього разу до вирішення цього завдання держава підійде більш системно, і активно залучить експертів ринку для розробки оптимальних умов страхування.

Поки ж коротко викладу ключові моменти, які треба буде вирішити в процесі створення страхового захисту для співробітників наших ЗМІ:

1. Правильно визначити коло людей, які будуть застраховані за такими програмами. Крім безпосередньо журналістів, це також повинні бути і всі члени виїзних команд ЗМІ, знімальні групи, включаючи і технічний персонал.

2. Страхові програми повинні передбачати мінімум три варіанти :

• стандартне покриття, яким будуть захищені всі журналісти ;
• стандартне покриття плюс розширені опції для тих співробітників ЗМІ, які виїжджують робити репортажі в зони масового скупчення людей, протестів, страйків, стихійних лих, епідемій;
• максимальне покриття ризиків для тих, хто їде до зони військових конфліктів.

3. Треба встановити значні розміри страхової суми, скажімо, не менші, ніж 150−200 мінімальних заробітних платень (750 тис. — 1 млн. грн). Суми відповідальності виходять великі, але у страховиків є можливість забезпечити перестрахування цих ризиків в кращих світових перестрахувальних компаніях. Наприклад, у Ллойдс готові брати на перестрахування всі ризики українських журналістів, навіть включаючи перебування в зоні ООС.

4. Пропонується не створювати новий обов’язковий вид страхування, для введення якого потрібно не тільки змінити закони, але й прийняти окрему постанову КМУ, а страховикам — отримати ще одну спеціальну ліцензію від НБУ тощо. Все це просто «поховає» дану ініціативу. Так вже було, коли в 2015 році всупереч рекомендаціям професіоналів ввели окремим видом страхування волонтерів — за 2019 рік на всю країну було укладено лише 46 договорів. Замість цього необхідно зафіксувати обов’язок редакцій укласти договір зі страховою компанією за вже наявними в них ліцензіями. Для того щоб знизити фінансове навантаження на редакції ЗМІ, було б розумним рішенням, аби держава надала ЗМІ податкові пільги по ЄСВ та ПДФО при оплаті таких страховок за рахунок редакцій так само, як це робиться для обов’язкових видів страхування.

5. Контроль дотримання обов’язковості страхування журналістів: наприклад, штраф для ЗМІ з боку Державної служби України з питань праці у разі відсутності такої страховки для співробітників.

6. Активна позиція самих журналістів, які постійно пишуть на захист прав усіх професій і категорій громадян, чомусь забуваючи про власний страховий захист і право на нього.

Запровадження комплексного страхування журналістів — досить тривалий процес, до якого залучені багато державних органів, тому, чим швидше ми почнемо спільну практичну роботу над цією задачею, тим швидше українські журналісти отримають захист, якого вони гідні.